Історія справи

Постанова ВСУ від 17.12.2014 року у справі №6-193цс14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції сільського господарства України до Бориспільської районної державної адміністрації у Київській області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та повернення земельних ділянок за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2012 року Дніпровський екологічний прокурор в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції сільського господарства України звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що розпорядженням Бориспільської районної

державної адміністрації від 22 січня 2010 року № 118 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0057 га у власність

ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства на території

Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області

та передано ОСОБА_4 у власність зазначену земельну ділянку. На підставі цього розпорядження ОСОБА_4 видано два державні акти на право

власності на земельні ділянки серії ЯИ № 450522 та серії ЯИ № 450526. Земельну ділянку площею 0,5729 га (державний акт серії ЯИ № 450526) було поділено на три окремі земельні ділянки, і видано ОСОБА_4 три державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯИ № 436413 на ділянку площею 0,2538 га, серії ЯИ № 436414 на ділянку площею 0,0764 га та серії ЯИ № 436416 на ділянку площею 0,2427 га.

2 червня 2011 року ОСОБА_4 на підставі договору-купівлі продажу відчужила ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,4328 га (державний акт серії ЯИ № 450522). У подальшому зазначену земельну ділянку було поділено на три окремі земельні ділянки, ОСОБА_5 видано три державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯК № 285670 на ділянку площею 0,0804 га, серії ЯК № 285671 на ділянку площею 0,1561 га та серії ЯК № 285672 на ділянку площею 0,1963 га.

5 жовтня 2011 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу відчужив земельну ділянку площею 0,0804 га (державний акт серії ЯК № 285670) ОСОБА_6

Цього самого дня ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу відчужив земельну ділянку площею 0,1963 га (державний акт серії ЯК № 285672) ОСОБА_7

Оскільки передані у власність ОСОБА_4 земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, тому не можуть передаватись у власність громадян, прокурор просив суд: визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської райдержадміністрації від 22 січня 2010 року № 118 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0057 га та передачу її у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Вишеньківської сільської ради Бориспільського району; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯИ № 436413, серії ЯИ № 436414, серії ЯИ № 436416, видані ОСОБА_4; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯК № 285670, серії ЯК № 285671, серії ЯК № 285672, видані ОСОБА_5; повернути зазначені земельні ділянки загальною площею 1,0057 га у власність держави в особі Бориспільської райдержадміністрації Київської області..

Рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 19 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 4 березня 2013 року, у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року касаційну скаргу Дніпровського екологічного прокурора відхилено, рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального

прокурора просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з

розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на

неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм

матеріального права, а саме: статей 87 - 90 Водного кодексу України (далі - ВК України), статей 60, 61 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пунктів 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон).

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 12 червня 2013 року, від 7 серпня 2013 року, від 16 жовтня 2013 року, від 23 жовтня 2013 року, від 26 березня 2014 року, від 2 липня 2014 року, від 9 липня 2014 року, від 14 липня 2014 року та від 16 липня 2014 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 27 жовтня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників Державного агентства земельних ресурсів України і Державної інспекції сільського господарства України, а також представників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява заступника Генерального прокурора України підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 22 січня 2010 року № 118 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0057 га у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області; передано ОСОБА_4 у власність зазначену земельну ділянку; зобов'язано приватне підприємство "Земля 2009" виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку; зобов'язано Бориспільський районний відділ державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" зареєструвати акт у книзі реєстрації державних актів на право власності на землю.

На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_4 видано два державні акти на право власності на земельні ділянки, які розташовані

в межах 100-метрової прибережної захисної смуги Канівського водосховища

річки Дніпро.

Земельну ділянку площею 0,5729 га було поділено на три окремі земельні ділянки і видано ОСОБА_4 три державні акти на право власності на земельні ділянки площею: 0,2538 га, 0,0764 га та 0,2427 га.

2 червня 2011 року ОСОБА_4 на підставі договору-купівлі продажу відчужила ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,4328 га (державний акт серії ЯИ № 450522). У подальшому зазначену земельну ділянку було розділено на три окремі земельні ділянки та видано ОСОБА_5 три державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,0804 га, площею 0,1561 га та площею 0,1963 га.

5 жовтня 2011 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу відчужив земельну ділянку площею 0,0804 га ОСОБА_6

Цього самого дня ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу відчужив земельну ділянку, площею 0,1963 га ОСОБА_7

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції сільського господарства України, не зазначив, яке право цих юридичних осіб було порушено.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що прокурором не надано відповідного проекту землеустрою та доказів, які свідчать про те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водоохоронних зон і прибережних захисних смуг.

Проте в наданих для порівняння вищезазначених ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції виходив із того, що у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон відповідно до конкретної ситуації.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини другої статті 60, статті 61 ЗК України, статей 87, 88, 89 ВК України, пунктів 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у

цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової

та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів

місцевого самоврядування відповідно їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історично-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

За положеннями частини першої статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України визначала, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню та належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись в приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей,

проведення науково-дослідних робіт тощо ( частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 - 62 ЗК України та статтями 1, 88 - 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок

та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) у межах

існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, eстановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час eстановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, у тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 - 54 Закону України "Про землеустрій".

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних

справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року скасувати, справу направити на

новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор'єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко